Визнання заповіту недійсним

Визнання заповіту недійсним

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі свідоцтв про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 р. у справі № 6-9цс12).

Підстави нікчемності або недійсності заповіту визначені у ст. 1257 ЦК. Відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним у зв'язку з тим, що в цьому випадку згідно ст. 43 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «ПРО нотаріат» та п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (постанова Верховного Суду України від 26 грудня 2011 р. у справі № 6-73цс11).

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

 3. Волеизъявление участника сделки должно быть свободным и отвечать его внутренней воле.

 4. Сделка должна совершаться в форме, установленной законом.

 5. Сделка должна быть направлена ​​на реальное наступление правовых последствий, обусловленных ею.

6. Сделка, совершаемая родителями (усыновителями), не может противоречить правам и интересам их малолетних, несовершеннолетних или нетрудоспособных детей.

    Сделка является правомерным, если его недействительность прямо не установлена ​​законом или если она не признана судом недействительной.

Источники болезней:

- психонервологический диспансер

- наркологический диспансер

- поликлиника, больница по месту жительства или лечения

- правоохранительные органы (данные об административных правонарушениях, уголовных делах, в которых он мог быть фигурантом)

- друзья, контакты при жизни

    Для признания сделки недействительной необходимо также обосновать не только нарушения нормы законодательства, а еще и доказать нарушения прав истца.